Монреальський протокол, запроваджений у 1989 році, мав на меті поступову відмову від хімічних речовин, шкідливих для озонового шару, у всьому світі, фактично ліквідувавши більшість видів використання, за винятком тих, які вважаються необхідними. Визнаючи необхідність певних видів використання, Сторони Монреальського протоколу окреслили конкретні критерії для визначення істотного використання, вимагаючи, щоб воно було життєво важливим для здоров’я, безпеки або функціонування суспільства без можливих альтернатив. Основні види використання, дозволені Протоколом, охоплюють різні сектори, такі як медицина, лабораторні застосування та пожежогасіння, із заходами для мінімізації їх впливу. Хоча Монреальський протокол слугує моделлю для поводження зі шкідливими речовинами, його основні критерії використання не можуть бути універсально застосовними до всього законодавства ЄС щодо хімічних речовин.
II. ЯКЕ КОНКРЕТНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПІДЛЯГАЄ ОЦІНЦІ?
III. ОЦІНКА ТОГО, ЧИ Є ВИКОРИСТАННЯ НЕОБХІДНИМ ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА
IV. УМОВИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПРИЙНЯТТЯМ РІШЕННЯ ПРО ІСТОТНЕ ВИКОРИСТАННЯ